Останнім часом полиці книгарень збагатилися книжковою продукцією, розрахованою на наймолодшу читацьку аудиторію. Ця ніша в нас якось традиційно оминається стороною, хоча, як каже Іван Андрусяк, писати для дітей зараз модно.

Багато «дорослих» письменників здитиніли і подалися в «дитячі», дещо перевидається з класики, підросло нове покоління талановитих авторів. Що ж почитати дитині з останнього, так би мовити, найсвіжішого?

З того, що стане улюбленим у малюка, без сумніву, читати треба історії родини тролів Сесилії Бее в перекладі українською Галини Кирпи, видані «Махаоном». Невеликі, чудово ілюстровані Петером Мадсеном історії викличуть у малих читачів та слухачів найпозитивніші емоції. Бо тут вони зустрінуть себе – вдома з мамою і татом, у садочку з друзями, на подвір’ї з братиками і сестричками. Це сімейна казочка про найважливіше в житті – любов, взаємодопомогу, пригоди. І розказане це все неймовірно яскравою соковитою мовою, зрозумілою дітям. Не можна не посміятися з пригод близнюків Паї та Пайка, двох близнюків-троленят, які ніяк не хочуть дорослішати, тому досі живуть разом з усіма братиками і сестричками, мамою Еною і татом Врисилем, найголовнішими серед усіх-усіх тролів, таким старим, що в нього на спині ростуть гриби, думаючи, що він – дерево. Тролі, до речі, стають дорослими лише тоді, коли самі захочуть. Щось нагадує, правда? Хоча з Пітером Пеном вони не мають нічого спільного, крім бажання розважатися і капостити. Історії тролів я сама прочитала з задоволенням, відбираючи книжки у своїх дітей-близнюків, власне, ця історія мені близька, як ніколи. Іноді так і відчуваю себе мамою Еною. Що важливо, в цих книжках немає злих персонажів. На противагу традиційній дидактичній дитячій літературі, де добро перемагає зло, діти живуть у надзвичайно позитивному, прихильному до них світі. Звісно, у них не обходиться без прикрощів, як-от кусючих водяників на святі літнього сонцестояння чи мухоморів, що їх наївся на зло всім Пайко, але вони вирішуються у дружній родині, де кожен один за одного горою.

З новинок кінця минулого року не можна оминути дитячої іронічної поезії Леоніда Сороки «Кишеньковий дракон», переклав якого Іван Андрусяк, а розмалювала ще зовсім молода, але така цікава і весела Марися Рудська. Мене звинуватять в неоригінальності, можливо, але скажу, що думаю. З часів Ренати Мухи Леонід Сорока – наступна величина в дитячій іронічній поезії, настільки дорослій, що пройти повз неї неможливо.

Уявляєте, що за диво –

Ходять лежачи крокодили?

От, була би я крокодилом,

Я би лежачи не ходила.

Якісь очевидні речі поєднуються з несумісностями і недоречностями. Виходить смішно і хвацько. А враховуючи ритмічність і влучність віршів, вже з першого разу діти запам’ятовують половину. Сюжети його творів заворожують. Ніби, вдуматися, нічого нового під місяцем не винайдено, а смішно, як не крути. От, наприклад, як мудрий кіт запросив мишей… на гостину, пообіцяв «сиру, ковбас досхочу, ще й молока». В цей же час котам він надіслав інші запрошення, де наприкінці допис про інших «гостей»: «…будуть миші на обід. Не запізнюйтесь. Сусід». Книжка вийшла у видавництві «Грані-Т».

А у видавництві «Навчальна книга–Богдан» теж виходять і виходять цікаві-прецікаві книжечки для малят. Вже у 2012 році друком вийшла «Ведмедрівка» Кястутіса Каспаравічюса в перекладі Оляни Рути. Оскільки у нашій сім’ї традиційно улюбленими є родинні казки, то «Ведмедрівка» одразу стала «нашою» книжкою, а враховуючи, що це іще й різдвяна історія, то ціни їй нема. Родина ведмедів вирішує до Різдва привітати усіх своїх родичів з родини ведмежих. Тому чіпляє свій затишний будиночок до повітряної кулі і рушає. Для початку зустрічається їм рудий різдвяний дід, який передає ведмежим родичам дарунки, літають у небі і Ведмежата-Янголята. Ведмеді пролітають над цілим світом, під ними пропливають ріки, ліси, океани. Залітає мандрівна сімейка і до білих ведмедів в Арктику, і, хоч як дивно, до єнотів (чи знали ви, що єноти – теж ведмежі?) в Північну Америку, і до окуляристих ведмедів до підніжжя Анд, навіть до коал в Австралію та до панд у Китай. І скрізь вони дарують подарунки, скрізь зустрічі з ними чекають, радіють. Гарна книжка, проста і дуже послідовна історія, крім усього, пізнавальна, смачна і корисна.

Хочеться повернутися до «Махаонівських» перекладів Галини Кирпи. Зараз у них виходить серія дитячої класики в подарунковому варіанті. «Русалонька», «Дикі лебеді», «Гидке каченя», «Стійкий олов’яний солдатик» вийшли вже в 2012, вони вражають ілюстраціями. Нічого нового не скажеш про твори Андерсена. Це всім давно відомі щемкі історії про кохання, принцес, зло, яке не завжди може перемогти добро. Є надія, що вони вічні, як вічні історії, в них описані. Якось уже заїлися до оскоми солодкі історії від Уолта Діснея, де добро таки перемагає, а Русалонька виходить заміж за свого коханого. На жаль, чи, може, на щастя, ми живемо в реальному світі і добре, що діти мають змогу з чарівних історій дізнатися, що навіть там, у чарівному світі, не все так гладко та рівно, як хотілося б.

Взагалі, варто зауважити, що видавництво Махаон, не зважаючи на різноманітні сьогоднішні економічні негаразди видає книги, які спеціально перекладаються з мови оригіналу Галиною Кирпою. Дуже приємно, що це видавництво не економить на книжках для дітей, принаймні, на описаній серії. Це тим більше приємно, бо часто видавництва економлять на перекладах, купуючи вже готові російськомовні видання і перефразовуючи їх українською.

Щось ми все про переклади та про переклади, а що з нашими, українськими авторами? Тут теж усе гаразд. Робота кипить. Хочеться згадати повість «Чого Волошка запишалася» Дмитра Чередниченка. Це книжка про фантазію, книжка, де найзвичайнісінька київська письменницько-котяча квартира перетворюється на епіцентр пригод! Отже, я знову про родинну історію. В ній киця «висиджує» тісто, грається з сонячним зайчиком, стає ще ненаписаним героєм іще не прочитаної книжки. От так вона зустрічає своє відображення в дзеркалі (ну просто як малюк), відшуковує нових друзів-котиків перед Вербницею. Затишно і добре вдома. Навіть не виходячи з хати, там можна знайти безліч пригод. Книжка про маленькі камерні пригоди маленької сіренької киці. І такі ті пригоди подібні до пригод маленької людини, яка щойно пізнає світ, що історія стає дуже доречною на книжковій полиці молодих батьків.

І оце ж ніяк не можна обійтися без ложки дьогтю в усій цій бочці меду. Насамкінець «порадую» вас «Хрестоматією для дітей до 3 років», що народилася в «Пегасі» 2011 року. Я навіть не про набір казок, що з книжки в книжку мандрують: «Курочка ряба», «Три ведмеді», «Теремок» (як же хочеться оцей теремок скинути, нарешті, з зубів. Ну що таке отой «теремок» в українській мові? Невже в нас немає казочок, хоча б і та ж «Рукавичка», абсолютно ідентичних за змістом, але без цього відвертого великоруського теремківства?) і «Солом’яний бичок». Можна також змиритися з тим, що ілюстрації до цих казок виконані в найкращих традиціях радянського соцреалізму. Чесно, я можу це пробачити книжці. Шароварщина – не найгірше, що мені доводилося бачити в книжках. Але як? Як може потрапити до книжки, яку потім відправлять у дитсадки як підручник, таке???

На кораблику до мами

Я пливу під парусами.

Або таке:

Легко ми зайшли під землю,

Тато, мама, я – всі втрьох!

 
Якийсь, прямо зомбі-апокаліпсис сьогодні, чесне слово.

Або мене вельми тішить хлопчик Ромочка, який вранці «проснувся й самотужки одягнувсь». Ніби нічого такого, але: от, тужився хлопчик Ромочка, тужився і порадував маму, бабусю, тата і дідуся. Я не обманюю, там так і написано! Дивує і небажання видавництва хоча б умовно відкоригувати свої творіння, помилки і недоперекладені, та й так і покинуті, слова – звичне явище в цій хрестоматії. Можна змиритися з вибором творів упорядником, але незрозуміло, чому до книжки потрапили всього три лічилки (оце й увесь розділ «лічилки», навіщо його було виділяти окремо?), при тому, що авторських творів самого упорядника більше, ніж досить. От, якщо бачитимете таку книжку і привабитеся яскравою обкладинкою з симпатичними радянськими дітками, то не купуйте. Бо, крім усього, книжку надруковано на ворсистому папері, в який фарба в’їлася неприємними плямами, ще й пахне не дуже. Література для дітей покликана почати розвивати у них добрий смак і ази грамотності. Читайте з дітками краще ті красиві, приємні для очей та душі книжки, про які йшлося спочатку. Вони кращі.

Звісно, це ще не все. І книжок, про які хочеться розповісти, щодня більшає, тільки в одній статті про все не розкажеш.

Напевно, вартує зачепити, серед усього, і «Вісім днів з життя Бурундука». По-перше, тому, що це повністю український продукт видавництва Грані-Т, написаний Іваном Андрусяком, по-друге, бо виданий якраз 2012 року, по-третє, тому що це єдина книжка в теперішньому огляді для підлітків. У ній ідеться про товстуватого хлопця-підлітка Івана Бондарука – Бурундука, як його звали в школі. І от, цей Іван-Бурундук, смішний, незграбний, щиро захоплюється шкільними зірками і чого тільки не робить, щоб догодити їм, стати своїм. Звична шкільна ситуація. Заради своєї мети хлопець мусить вивчати ненависну математику, щоб у нього могли списати, намагається бути не собою. І треба було пройти крізь «всі кола» шкільного пекла, принижень, щоб зрозуміти облудність своїх ідеалів. Гарна книжка, смішна, кумедна, разом з тим мудра. Хлопець за вісім днів став самим собою – гуманітарієм, любителем книжок і цікавих книжкових пригод. Напевно, в цьому найвища цінність Андрусякового  Бурундука – в розумінні облудності нав’язаних ідеалів, в пошуку себе і свого шляху. Гарна книжка для тих, хто тільки починає свій підлітковий шлях.

Українська дитяча література сьогодення – явище цікаве і стрімко зростаюче. Через сто років сучасних авторів, напевно, вивчатимуть в школі, бо теми, які вони зачіпають, по ідеї, мали б бути актуальними на довгі роки: дружба, вірність, підлітковий період і його проблеми. Звісно, тут все не без проблем, але потроху, потроху і в нас з’являються нові шедеври, ті, які стоятимуть на полицях або … що там буде аналогом в близькому і далекому завтра. І спостереження за цією історією, яка твориться на наших очах, – одне з найзахопливіших занять сучасного читача.